Українські жінки витрачають у середньому 55 годин на тиждень на неоплачувану домашню та доглядову працю. Це більше, ніж стандартний робочий тиждень. Під час повномасштабної війни, коли дедалі більше родин потребують догляду за пораненими військовими, людьми з інвалідністю, дітьми та літніми родичами, це навантаження стає серйозною перешкодою для економічної незалежності жінок.
Про необхідність розвитку системи догляду, яка дозволить розподілити відповідальність між державою та родиною, говорили учасниці дискусії «Видима і невидима праця» на 10-му Українському Жіночому Конгресі, який відбувся 22 жовтня в Києві.
За даними спільної оцінки Світового банку, ООН, ЄС та уряду України, у 2023 році жінки витрачали на неоплачувану домашню та доглядову працю 55 годин на тиждень, тоді як чоловіки – 39 годин. Таким чином, різниця становила 16 годин щотижня.
Координаторка з гендерних питань ПРООН в Україні Мирослава Мосіюк навела ще один показник: лише 35% матерів дітей віком до шести років мають оплачувану роботу. За її словами, інвестиції в систему догляду мають не лише соціальне, а й економічне значення, оскільки дозволяють жінкам працювати, розвивати власну справу та бути фінансово незалежними.
Мосіюк представила ініціативу ПРООН EQUANOMICS, спрямовану на зменшення гендерних розривів у сфері праці та підприємництва. Одним із її напрямів є розвиток системи догляду як передумови економічних можливостей жінок.
«Ми вважаємо, що важливо поставити розвиток системи догляду у державний пріоритет», – наголосила представниця ПРООН.
Про те, як змінюється життя родини після важкого поранення військовослужбовця, розповіла дружина ветерана, депутатка Черкаської районної ради Людмила Дорошко. Значну частину свого часу вона присвячує догляду і підтримці чоловіка, який після втрати зору проходить навчання та адаптується до нових життєвих обставин.
«У нього є мрія – участь у Паралімпіаді», – розповіла Людмила Дорошко.
За її словами, найбільша складність для родин, які переживають подібний досвід, – постійний брак часу та необхідність самостійно вирішувати численні питання догляду й підтримки близьких. Вона наголосила, що держава не повинна залишати такі сім’ї наодинці з цими викликами.
Перша заступниця міністра соціальної політики, сім’ї та єдності України Людмила Шемелинець розповіла про розвиток державної підтримки родин із дітьми та людей, які потребують догляду. Зокрема, йшлося про програму «єЯсла», збільшення допомоги дітям з інвалідністю та запровадження нових соціальних послуг.
«Ми відходимо від виплат. Держава сконцентрована на допомозі», – зазначила Людмила Шемелинець.
За її словами, особливо гострої підтримки потребують батьки дітей з інвалідністю, які часто не мають можливості навіть ненадовго звільнитися від постійних обов’язків із догляду. Тому важливим напрямом соціальної політики є розвиток послуг, які дозволяють родинам отримувати допомогу та перепочинок.
Учасниці дискусії також порушили питання гендерного розриву в оплаті праці. Людмила Шемелинець зазначила, що в Міністерстві аналізують причини його скорочення, зокрема намагаються з’ясувати, наскільки на цю динаміку вплинула війна, а наскільки – позитивні зміни на ринку праці.
Дискусія «Видима і невидима праця» стала частиною програми 10-го Українського Жіночого Конгресу «Від винятків до нових стандартів». Її учасниці наголосили на необхідності переходу від моделі, за якої основна відповідальність за догляд покладається на родину, насамперед на жінок, до системи доступних послуг і підтримки з боку держави.
