55–56 годин на тиждень українські жінки витрачають на неоплачувану доглядову та домашню працю. Це більше, ніж стандартний робочий тиждень, тільки за цю роботу ніхто не платить.

До повномасштабної війни жінки витрачали на таку працю в середньому 24,6 години на тиждень. Тепер — удвічі більше, свідчать дані ООН Жінки.

Приготувати їжу, прибрати, попрати, відвести дитину до школи, подбати про старших батьків або близьку людину з інвалідністю. Для мільйонів людей після оплачуваної роботи починається друга зміна — вдома. І більша частина цієї роботи досі припадає на жінок. Війна створює ще один величезний пласт потреби в догляді — поранені військові та ветерани. Під час і після лікування і реабілітації вони потребують тривалої або постійної допомоги. І дуже часто цей догляд бере на себе родина.

«Суспільство звикло вважати догляд приватною справою родини. Якщо всю неоплачувану доглядову роботу залишити всередині родини, хтось муситиме скорочувати робочий день, відмовлятися від кар’єри або взагалі залишати роботу. І найчастіше цим «хтось» досі є жінка. Насправді догляд — це інфраструктура і ціла галузь економіки. Відповідальність за нього мають розділяти родина, держава, роботодавці й суспільство», — зазначила співзасновниця Українського Жіночого Конгресу, народна депутатка України Марія Іонова.

Як зробити догляд видимим? Що має взяти на себе держава? Які послуги потрібні родинам із дітьми, старшими людьми, людьми з інвалідністю, пораненими військовими та ветеранами? І як зробити так, щоб людина, яка доглядає за близьким, не платила за це власною економічною незалежністю?

Про це говоритимуть учасниці й учасники дискусії «Видима і невидима праця» на 10-му Українському Жіночому Конгресі «Від винятків до нових стандартів», який відбудеться 22 жовтня у Києві.

Реєстрація триває до 16 жовтня: https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSe8TCUD57yXhD8EtBClVNpHJZayUylqXMWWAbiDT_BIEuOTEA/viewform