НОВИНИ

«Я не хочу бути декорацією»: активістка з інвалідністю про політичну участь жінок»

Про виклики для жінок з інвалідністю, інформаційну та цифрову доступність, важливість для політичних партій шукати активних жінок з інвалідністю в різних регіонах, що таке «розумне пристосування», якою має бути стратегія безбар’єрності та чому слово «євроінтеграція» заскладне, говоримо із Мариною Сташиною-Неймет, провідною фахівчинею Центру інновацій та розвитку Ужгородського національного університету та регіональною представницею Українського Жіночого Конгресу в Закарпатській області.

Про множинну дискримінацію жінок

Для мене важливі права жінок, бо я сама неодноразово потерпала від множинної дискримінації. По-перше, як жінка, а також через моє походження зі Сходу України. Я народилася в селищі Станиця Луганська в Луганській області, хоч і не маю статусу внутрішньо-переміщеної особи. Крім того, у мене є інвалідність, я слабозора.

Необхідність захисту своїх прав – це те, що спонукало мене вивчати більш глибоко питання, як себе комплексно захистити. Я також хочу, щоби жінки з інвалідністю стали видимими в суспільстві. Про це варто говорити, а права таких жінок відстоювати в контексті загального захисту прав жінок в Україні. Саме тому, я приєдналася до Українського Жіночого Конгресу.

Про специфічні виклики з якими стикаються жінки з інвалідністю в Україні

Якщо говорити про фізичний доступ, то це  – різноманітна недоступність: архітектурна, транспортна та інфраструктурна. Є різні нозології інвалідності й відповідно жінки з інвалідністю можуть просто фізично не потрапити до якоїсь адміністративної будівлі, бо там відсутні пандуси або відчувати труднощі у пересуванні, бо немає тактильних смуг та тактильних направляючих.

Труднощі також можуть виникати, якщо приміщення недостатньо освітлене чи немає вказівників та інформаційних табличок, розташованих на правильній висоті, як того вимагають державні будівельні норми «Інклюзивність будівель та споруд».

З початком карантину в нас виникла ще друга складність: інформаційна та цифрова недоступність. Йдеться, зокрема, про програми екранного доступу. Є також проблеми із цифровою грамотністю серед людей з інвалідністю по зору і слуху.
Більш того, Україна не охоплені якісним Інтернетом, особливо, коли ми говоримо про таку місцевість, як Закарпатська область, де багато гірських районів, а деякі села просто не мають нормального мобільного покриття, не говорячи вже про якісний цифровий зв’язок.

Важливою також є коректна термінологія. Коли ми говоримо взагалі про людей з інвалідністю ми звертаємо у вагу, в першу чергу, на те, що це – людина. Саме тому, кажемо «людина з інвалідністю». Якщо ж ми хочемо виділити певний тип інвалідності, то можна використовувати: «незряча людина», «слабочуюча людина», «слабозора людина», «людина з порушеннями опорно-рухового апарату», «людина, яка пересувається на кріслі колісному». Таким чином, ми підкреслюємо, що бачимо людину, а вже потім певну форму інвалідності.

Про те, чому у політиці непредставлені жінки з інвалідністю

В українській політиці практично немає жінок, у яких є видимі форми інвалідності. На думку, спадає лише народна депутатка від Блоку Петра Порошенка Яна Зінкевич, яка використовує крісло колісне.

Взагалі, протягом 30 років незалежності України багато проблем людей з інвалідністю не вирішувалися. Якщо ми подивимося навіть на регіональне представництво жінок, то побачимо, що, наприклад, моя Закарпатська область була мало представлена в парламенті. Ми говоримо не лише про поточне скликання, але й про попередні каденції Верховної Ради.

Що ж потрібно зробити? По-перше, самі партії мають зрозуміти, що незалежно від того чи є у жінки інвалідність чи ні, вона, в першу чергу, людина. Коли в нас говорять про інвалідність, то часто це асоціюється лише з пандусами, можливо із пониженням тротуарів, але не беруться інші важливі аспекти життя, які полегшують життя не лише жінки з інвалідністю, але й загалом жінок.

Жінка може стати депутаткою обласної чи Верховної Ради, і в неї може бути маленька дитина. Вона повинна мати право прийти із цією дитиною на своє робоче місце. Це нормальне явище і ми бачили приклади, що це вже намагаються практикувати наші політикині, за що їм велика повага. Однак, це ще не є масовим явищем.

По-друге, потрібно розуміти, що особливості сприйняття жінкою з інвалідністю різного роду інформації та форматів подачі, не робить їх неспроможними висловлювати свою думку та давати ідеї, які можуть стати дієвими. Такі жінки також можуть покращити рівень політичної участі жінок, соціальної залученості та рівень економічного благополуччя як жінок, так і чоловіків. У цьому контексті, важливою є велика просвітницька кампанія.

Про аналіз місцевих виборів на доступність

Впродовж осені 2020 року, коли ми готувалися до місцевих виборів, я була аналітикинею Громадського холдингу «ГРУПА ВПЛИВУ». В рамках проєкту «Доступні вибори» було проаналізовано інформаційну доступність політичних партій. Ми брали за основу п’ять політичних партій, які представлені у парламенті та в кожній області обирали одну партію, яка за рейтингами є лідером серед інших місцевих партій. І от до яких висновків ми дійшли.

В програмах політичних партій немає якісного розуміння того, хто такі люди з інвалідністю, які потреби вони мають та як ці потреби можна задовольнити. Риторика політичних партій, як в соціальних мережах, так і на офіційних вебсайтах, представлена в недоступних для людей з інвалідністю форматах.
Ми говоримо не лише про те, що, наприклад, не було текстового опису до фотографій чи тифлокоментарів до відео або субтитрів чи перекладу українською жестовою мовою. Ми говоримо про саму подачу тексту.

Наприклад, слово «євроінтеграція». Для людей, які суспільно і політично активні – це звичайне і зрозуміле слово. Але уявіть, що ця публікація трапилася жительці маленького селища, ця людина все життя працювала у квітковому господарстві. Звичайно, що вона могла чути це слово, але значення вона може не розуміти.

Іншою суттєвою інформаційною перешкодою, і тут це хиба не лише політичних партій, але й ЗМІ, це занадто довгі речення. Ми нараховували по 45-47 слів в одному реченні. Доки ти дочитаєш до кінця, вже забуваєш про що йшлося на початку.

Уявіть собі, що жінка з інвалідністю, яка має певні ментальні порушення, вона вже цих речень не зрозуміє. При цьому, ця людина може бути не визнана судом недієздатною та мати право голосу на виборах. Тому вона не зробить усвідомлений вибір за одну із політичних партій, але буде підверженою політичній агітації зі свого оточення.

Про те, як збільшити політичну участь жінок та принцип «нічого про нас, без нас»

Якщо ж говорити про збільшення жінок з інвалідністю в політиці, то ми маємо дивитися на репрезентативність, у тому числі й за нозологією.

Звичайно, що інвалідність – це конфіденційна інформація, і хтось може боятися про це розповідати. Однак, уявіть, що ми хочемо збільшити ступінь зайнятості загалом, тому що рівень безробіття залишається досить високим, то ми маємо розуміти, що таке «розумне пристосування», тобто це адаптація робочого місця кожного конкретного працівника чи представниці з інвалідністю.

В такому випадку, розумне пристосування для мене, як для жінки з інвалідністю, слабозорої та для жінки, яка пересувається за допомогою крісла колісного, а також для жінки, яка нечуюча, буде зовсім різним.

Для того, щоби на законодавчому рівні якісно розуміти, що таке «розумне пристосування», як визначати ступінь цієї потреби та як зробити так, щоби людина почувалася комфортно, а не постійно підкреслювали «от ми для тебе зробили робоче місце», для цього потрібно залучати політикинь, які самі відчувають ці труднощі.

Йдеться про принцип «нічого про нас, без нас». Та ж Верховна Рада України – взагалі не є взірцем доступності. Я 11 років тому, проходячи стажування в парламенті на Садовій 3-а, де розташовувався мій комітет, не відчувала доступності. Не думаю, що там щось змінилося за цей час. І це при тому, що прийняті усі відповідні державні будівельні норми. Однак, ми бачимо, що вони не виконуються.

Перші три кроки для політичних партій, щоби стати інклюзивними

Найперший крок, це опанувати самим існуючу нормативно-правову базу та зрозуміти що таке інклюзивність. Інклюзивність – це не тільки навчання людей з інвалідністю та не лише пандуси.

Другий крок, це шукати активних жінок з інвалідністю в різних регіонах. Звичайно, що не кожна жінка захоче бути політично-активною та балотуватися до парламенту чи рад інших рівнів. Проте, ми ж розуміємо, що можна будучи консультанткою, впливати на процеси прийняття рішень.

Третій обов’язковий крок, це вже коли ми все вивчили, знайшли таких жінок, то такі жінки мають бути залучені не формально, а реально. Вони мають мати змогу подавати свої пропозиції, брати участь в обговореннях та виступати в медіа. Не боятися, що їх пропозиції будуть відхилені, а їх самих розкритикують. Важливо, не просто обговорювати зміни, але і їх імплементувати та дивитися на скільки ці зміни дієві.

Якщо говорити про мою політичну участь, то я хочу бути якісно залученою. Натомість те, що відбувалося під час місцевих виборів, було не таким. Деякі партії шукали жінок, просто щоби закрити славнозвісну квоту. Я не хочу бути декорацією. Якщо партія прагне, щоби я була її частиною та представляла там певну групу жінок, то мій голос повинен мати значення.

Для підвищення рівня участі жінок з інвалідністю в політичному житті важлива їх активність на місцевому рівні в контексті захисту прав цієї категорії осіб.
Зокрема, зараз Громадський холдинг «ГРУПА ВПЛИВУ» проводить проєкт «Захист прав людей з інвалідністю на місцевому рівні», в рамках якого десять ініціативних груп з всієї України реалізують власні адвокаційні кампанії. Наприклад, в місті Ужгород ініціативна група, до якої я належу, працює над покращенням доступності виборчих дільниць, а також реалізації Стратегії безбар’єрності.