НОВИНИ

День знань: чому потрібна ґендерна освіта в Україні?

Сьогодні по всій країні розпочинається новий освітній рік. Отримати освіту економіста, юриста або менеджера можна фактично в кожному університеті. Однак, як стати дипломованим спеціалістом із гендерного-орієнтованого бюджетування або гендерного аудиту в Україні?

Нові виклики пов’язані не тільки із пандемією коронавірусу, але й із системою ґендерної освіти в Україні. Зокрема, не вистачає фахівців та фахівчинь ґендерної проблематики, особливо в регіонах, де з активним просуванням реформи децентралізації, зростає потреба, зокрема, і у таких знаннях.

Чому ґендерна складова важлива в українській освіті?

Олена Масалітіна, кандидатка філологічних наук, ексрадниця з питань політики гендерної рівності та антидискримінації в освіті Ганни Новосад, звертає увагу, що ґендерна та ширше – недискримінаційна складова важлива в українській освіті з таких причин:

  • в українському суспільстві досі активно функціонує чимало гендерних стереотипів і упереджень, які суттєво гальмують досягнення рівних можливостей жінок і чоловіків; а оскільки освіта є одним із найпотужніших агентів соціалізації, то вона закріплює ці стереотипи – тому необхідна як гендерна просвіта для дорослих і дітей, так і гендерна освіта для всіх, хто створює чи реалізує на практиці освітній контент, а також – інтеграція гендерної складової в освітні програми на всіх ланках освіти;
  • гендерна освіта є частиною декларованої чинної державної політики, у тому числі й в галузі освіти;

Урядова Уповноважена з питань ґендерної політики Катерина Левченко звертає увагу, що освіта на всіх рівнях має відповідати сучасним потребам, допомагати зрозуміти напрями суспільного розвитку і розв’язувати проблеми, які виникають в приватному та публічному житті.

Гендерна освіта в Україні, на думку Уповноваженої, має формуватися та реалізовуватися в рамках міжнародних зобов’язань України у сфері прав людини та національного законодавства спрямованого на досягнення гендерної рівності.

“До речі, Закон «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» серед напрямів державної гендерної політики називає і такі, які мають безпосереднє відношення до освіти: наприклад, виховання і пропаганду серед населення України культури ґендерної рівності, поширення просвітницької діяльності у цій сфері; захист суспільства від інформації, спрямованої на дискримінацію за ознакою статі та інші”, – цитує законодавство Катерина Левченко.

Олена Стрельник, українська соціологиня, докторка соціологічних наук, говорить, що підтримує ідею критичного перегляду ролі освіти у закріпленні гендерної нерівності радше ніж формалізації гендерної освіти як такої.

“Навіть запровадження спеціалізованих курсів чи програм гендерного спрямування не гарантує, що курс буде власне гендерним, а не статево-рольовим, коли під маркуванням «гендерний» подається набір стереотипних суджень про ролі жінок та чоловіків”, – вважає вона.

Якою є державна політика щодо ґендерної освіти?

За словами Олени Масалітіної, наразі у МОН призупинена дія Робочої групи з питань політики гендерної рівності та протидії дискримінації в освіті (створена відповідно до наказу МОН № 713 від 03.07.2015) та немає окремої позиції радників з гендерних питань, а тому важко щось говорити про наміри чинного складу МОН у цій темі.

“Продовжується антидискримінаційна експертиза шкільних підручників, яка здійснюється Інститутом модернізації змісту освіти і Українським інститутом розвитку освіти (обидві інституції – у структурі МОН)”, – додає Масалітіна.

Урядова Уповноважена з ґендерної політики Катерина Левченко зазначає, що гендерна освіта не обмежується лише середньою освітою, а стосується і дошкільної, і вищої, і післядипломної.

Як приклад впровадження гендерної освіти, вона наводить підготовку Методичних рекомендацій із впровадження гендерних підходів в освітній процес сектору безпеки та оборони.

“Ця праця підготовлена колективом авторів – викладачів та викладачок ВНЗ сектору безпеки та оборони за участі Олени Суслової, яка надавала експертну підтримку. Ця робота здійснювалася від початку і до сьогоднішнього дня під патронатом Віцепрем’єр міністрів з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, за координації Урядового офісу європейської та євроатлантичної інтеграції та моєї наукової редакції. Ця робота підходить до завершення. І ми очікуємо, що стане ефективною моделлю для подальшого впровадження ґендерної освіти”, – додала Катерина Левченко.

Які виклики щодо магістерських програм із гендерних студій в Україні?

Проблему запровадження спеціалізованої освіти гендерного спрямування на рівні магістерських програм загострює кризова ситуація у вищій освіті загалом та стійке зниження уваги студентів до магістратури у принципі. Так вважає Олена Стрельник, докторка соціологічних наук. На її думка, є ризик, що в умовах скорочення кількості студентів та відповідно навантаження викладачів, університети у першу чергу позбавляються від непрофільних курсів, якими часто є курси гендерного спрямування.

“Університети доволі стрімко втрачають монополію на виробництво знання, зараз неймовірна кількість можливостей для гендерної самоосвіти, у тому числі з опорою на виключно українські ресурси (наприклад «Гендер в деталях»)”, – говорить Олена Стрельник.

Олена Масалітіна, кандидатка філологічних наук, серед основних викликів щодо магістерських програм із гендерних студій в Україні називає такі:

  • Керівництво вишів не усвідомлює важливість таких програм і не докладає відповідних зусиль, аби їх відкрити (чи інтегрувати гендерну складову в наявні курси), розробити, донести до студентської авдиторії їх користь;
  • Це питання належить до периферії уваги структурних підрозділів МОН, тому виші не отримують жодного імпульсу і заохочення у відкритті таких програм;
  • Бракує висококваліфікованих (наголошую на цьому слові) фахівчинь/-ів з гендерної тематики в різних сферах, які б промотували відкриття гендерних програм, могли долучитися до їх розробки й викладання;
  • Донедавна я б називала ще й незацікавленість абітурієнтів/-ок у таких програмах, але, на мою думку, останнім часом інтерес у молоді до цієї теми зростає.

Попри те, що в Україні реалізується чимало програм з ґендерної освіти, вони залишаються ініціативами громадських організацій та не є обов’язковими для навчального процесу. Хоча ґендерна політика стала одним із наскрізних пріоритетів держави, освітній процес з цієї теми поки що не є системним.

Scroll Up