Мене звуть Софія Буртак. Я – кандидатка політичних наук. Моя основна освіта – це політологія плане сфера діяльності – сільське господарство, зокрема, сільський розвиток. Я прийшла, напевно, 15 років тому в проєкт технічної міжнародної допомоги від уряду Канади щодо допомоги фермерам та дрібним сільським виробникам. І моєю основною роллю 15 років тому було просувати рівні можливості жінок і чоловіків у контексті реалізації сільськогосподарських проєктів технічної допомоги. Це було непросто, тому що розуміння гендерної рівноправності у сільському господарстві, і тоді, і до сьогодні потрібно визначати враховуючи технології виробництва та доступу до ресурсів. Але нам з командою за ці роки вдалося визначити, де гендер і в молоці, і в зерні, і в плодоовочевому секторі.
Я сьогодні можу сказати, що ми працюємо в 14 областях України постійно і консультуємо виробників з інших областей на відстані.
Фактично останні три роки я працювала найбільше в Донецькій і Луганській областях. Ми працювали на підконтрольній Україні території.
Евакуація замість втілення стратегії
17-18 січня 2022 року ми провели у Святогірську стратегічну сесію і визначили пріоритети для Луганщини у розвитку кооперативів і, зокрема, жіночих ініціатив. У нас є окремий фонд для фінансування саме жіночих бізнесів у селі – не тільки агронапрямку, але також і іншого, суміжного жіночого підприємництва. Ми також запустили діяльність бізнес-мережі сільських жінок у всіх областях України. Це більш таке горизонтальне об’єднання наших жінок з різних куточків та різних сфер. Фактично форуми, які ми проводили з 2016 року, були неформальним об’єднанням. А вже в 2021 році ми формалізувалися в громадську спілку.
На нашій останній стратегічній сесії, ми визначили три пріоритетні напрямки розвитку Луганщини і мали переходити до її втілення. Також додам, що в грудні 2021 року в Донецькій області був заснований сільськогосподарський кооператив «Продукція сходу», який був зареєстрований в Нікольську біля Маріуполя. Це безпрецедентно – вперше ми робили мультифункціональну кооперацію, тобто об’єднувалися жінки і чоловіки з різних секторів і різних ланцюгів доданої вартості – молоко, овочі, зерно, ягоди для доробки, переробки, маркетингу та закупівель.
У переддень 24 лютого ми планували провести декілька подій, але були вимушені їх відмінити. Я була розчарувана, що не можу організувати стільки гарних заходів для мобілізації жіночого лідерства разом зі Структурою ООН Жінки у Сумських та Херсонських громадах, які конче мали відбутися. Але, з іншого боку, в день повномасштабного вторгнення росії був такий шок щодо безпеки людей, які, слава Богу, разом зі своїми сім’ями залишилися у різних регіонах і могли подбати про свою безпеку.
24 лютого, ми мобілізувалися, у нас був план евакуації ще з початку січня. І в цей день ми активували всі наші евакуаційні процедури. Оскільки я була уповноважена бути приймаючою стороною, відповідно мені потрібно було приймати всіх людей з різних куточків, які були в дорозі.
Гуманітарна допомога впорядковується і набирає нових обертів
Ми продумували шляхи з Дніпропетровщини на Львівщину. І починаючи з цього дня, я супроводжувала евакуацію і наших працівників з офісу, і фермерів та фермерок з Донеччини. На жаль, з Луганщини не встигли виїхати в перший тиждень війни, оскільки ми працювали зі Станицею Луганською і Новоайдаром, Старобільськом. Вони (окупанти – ред.) дуже швидко там перекрили шляхи. А з Донеччини я супроводжувала в дорозі сім’ї наших фермерів, які виїжджали, селила їх по дорозі. Тому що перші тижні дорога 900 кілометрів тривала три дні.
У Запоріжжі досі потрошки облаштовуємо життя наших дівчат-фермерок, які першою евакуаційною хвилею змогли виїхати. Херсонщина була заблокована у перший день, дороги прострілювалися і було надто небезпечно пересуватися. Не всі жінки мали доступ до авто і досвід водіння, щоб швидко приєднатися до гуманітарного конвою. А жінки в селах, часто не мали інформації, коли і яким маршрутом поїде гуманітарний конвой.
Гуманітарно ми теж співпрацюємо з краківськими волонтерами з Фундації Оміо, які допомагають напряму постраждалим сільським територіям. Відповідно, ми можемо в сільські території переправити гуманітарну допомогу і закрити перші, ургентні потреби. Така допомога трошки зараз впорядковується, то стихає, то набирає нових викликів. Ситуація дуже динамічна, адже війна триває. Для мене це друга лінія постійної роботи: логістика забезпечення, і розгружати та загружати вручну.
Гуманітарна допомога ґендерно чутлива
Зараз ми пробуємо вирішити проблему, з якою зіткнулися жінки з потрійним навантаженням. Оскільки вони мають дбати про фронт і працюють на забезпечення, адже є дуже багато запитів – і харчових, і побутових, соціальних. Сільські жінки опинилися в цій пастці.
Також сільські жінки закривають потреби переселених до них в громади людей, а це ресурс їхній власний, адже готувати, годувати, вирощувати – це теж на них опинилося. І третє – ніхто з них не знімав сімейних обов’язків і обов’язків виробництва, ведення домогосподарства: це і піклування про родину, про дітей, про старших. І, ми бачимо зараз особливо чітко, якщо зникає елемент чоловічої праці в господарстві, то виникає величезне питання технологізації і механізації праці жінок.
Через те, ми хотіли би зараз завдяки Бізнес-мережі сільських жінок – з нашими канадськими партнерами, та зі Структурою ООН Жінки – попіклуватися саме про механізацію. Хоча би спробувати «вивільнити руки» і час жінок у селі. Бо банальне миття посуду є трудомістким, однак можна вирішити посудомийною машиною. Звичайний заміс тіста можна вирішити обладнанням для замісу. Якщо ми говоримо про решту операцій, які все одно лежать на жінках і на організації жінками – випікання, прання, всі обслуговуючі роботи, вирощування овочів та тварин – в принципі, можна механізувати, просто про це треба відверто говорити. І коли зникає допомога чоловіка по господарству, бо переважно це робилося родиною, то все навантаження падає на сільських жінок.
Ми маємо дуже коротку перспективу планування
На сьогодні, коли ми живемо в стані війни, я на собі відчуваю, наскільки маленькими кроками відбувається зараз робота і наскільки оперативно і негайно треба на все реагувати. Може статися так, що в 7-й ранку подзвонили і в 6-й вечора ти вже маєш бути в Кракові, наприклад, тому що треба забирати, вантажити, віддавати.
Тому планування на сьогоднішній день – великий виклик для всіх, у всіх сферах.
Ми будемо наступні півроку переглядати потреби. Ми вже розуміємо, в яких обставинах є наші сільські жінки. У нас є жінки, які на окупованих територіях. У нас є жінки, які в зоні бойових дій, які можуть бути евакуйовані або можуть залишатися на місцях. Є жінки, які переселені на інші території, вони можуть поселятися в села. Вони можуть бути міськими, але переїздити в сільські території – і у них будуть свої виклики. Або сільські жінки в умовах міста – будуть інші обставини. І, також, є жінки, які приймають, поселяють, забезпечують у селах теж.
Ми плануємо розподілити наші сили так, щоби охопити цих сільських жінок допомогою або різними проєктними ініціативами. Оскільки ми бізнес-мережа, ми все-таки орієнтуємося на підприємство і етапи економічного відновлення. І ми побачили, що це можливо навіть у період війни. Ніхто не заморозив діяльність, все одно люди працюють в селах, але потребують значно більшої підтримки і підмоги.
Потрібно адвокувати потреби жінок
Ми спостерігаємо таку тривожну централізацію після децентралізаційних процесів. І наші жінки в першу чергу від цього страждають. Тому що доходи в місцевий бюджет скорочуються, а виклики місцевого самоврядування тільки посилюються. І зв’язку зараз у них з центральною владою менше.
Через те ми дуже за те, щоби різні спільноти, і жіночі організації, і жіночі мережі теж включалися в адвокаційні процеси. На сьогодні зарплати жінок-голів ОТГ дуже низькі, і не тільки голів, а всього складу територіальної громади. Забезпечення, на якому вони працюють – і гуманітарне, і військове, і соціальне – це шалені виклики. Так що адвокація – це топ!
Щоб вони були почуті, це середовище треба формувати всією нашою гендерною спільнотою, всіма організаціями центрального рівня. Ми працюємо зовсім у полях: в селах, в регіонах. І нам завжди було потрібне партнерство на рівні Києва, на центральному рівні, для сільських жінок, для того щоб вони були почуті з усіма своїми потребами та проблемами.
Це правда, ми працюємо зараз над тим, щоб їхні потреби були сформульовані в інтереси. Це важкий і викличний процес, тому що потреби відчуваються нагально тут і вже, а сформулювати правильно їх в інтерес, який би мав політичний, економічний, соціальний контекст – це не просто, це окрема робота.
