До Майдану я працювала в міжнародній фінансовій групі, тобто в банківській системі. 1 грудня я прийшла волонтеркою на Євромайдан SOS, а потім звільнилася з банку. ІЗ початком війни у 2014 році, я стала правозахисницю. Тобто я написала проєкт для Центур громадянських свобод. І власне, це був наш перший проєкт документування воєнних злочинів у Криму та на Донбасі.
Я створювала волонтерські мобільні групи, які виїжджали спочатку в Крим, поки можна було, потім закрили цю територію й ми по -ншому там збирали інформацію.
Всі ці роки ми приїздили на Донбас, аби збирати свідчення воєнних злочинів та власне порушень прав людини. З 2016 року я займаюсь міжнародною адвокацією, тобто все, що ми збирали в Криму й на Донбасі, все, що ми систематизували, я привозила в ООН, в ОБСЄ, В Раду Європи. І на основі цього ми вимагали певних рішень – визнання окупації, визнання наших політв’язнів. Бо з 2014 року ми займалися темою політв’язнів – тобто тих, кого заарештували або в Криму, або утримували на Донбасі в підвалах.
Повномасштабна війна, яка почалась 24 лютого, збільшила все це в десятки разів. Виявилось, що тепер в нас не тільки політв’язні, а й військовополонені, цивільні полонені, “невідфільтровані” люди, яких насильницькі вивезли в росію, люди, яких утримують на окупованих територіях, тому що вони журналісти, активісти та місцеві керівники. І все це ми документуємо. Тому що в нас 8 років цього досвіду.
Тобто наша робота з 24 лютого просто збільшилась 10 разів. І тепер я навчаю журналістів, навчають документаторів, ми виїжджаємо, ми створили коаліцію з Українською правозахисною спілкою, Українською Гельсінською Спілкою. Ми з ними створили таку глобальну ініціативу “Трибунал для Путіна”, яка робить документування по всій країні. У нас там ще 17 з половиною тисяч епізодів у нашій базі. Це потенційні злочини, міжнародні злочини, воєнні злочини, злочини проти людяності, злочини геноциду, злочини агресії. Це все ми озвучуємо на міжнародній арені.
Я взагалі з Миколаєва, в Києві у мене сестра. Моя мама зі своєю інтуїцією взяла квитки в понеділок і сказала, що в середу ввечері приїде до мене. І ввечері вона приїхала. А в 5 ранку нас розбудила сестра дзвінком і сказала: “Почалась війна”.
Ми в офісі домовились і у нас було правило в разі чого, ми збираємось в офісі і вирішуємо, куди і як ми рухаємось далі. Я попередила маму, що наступної ночі я не прийду, тому що моє прізвище російські спецслужби знають з 2014 року, у мене заборона на в’їзд в рф і в Білорусь. Тому бути біля своїх родичів – означало створювати їм проблеми.
Ми зібрались в офісі, домовились про те, як буде побудована робота і відповідальність, якщо попередня ланка випадає. У нас є таке правило, якщо хтось з ієрархії не відповідає певну кількість годин, прийняття рішень перебирає на себе наступний за ієрархією. В нас і командою почався марафон: ми проводили інтерв’ю, ми перезапустили Євромайдан SOS, бо це така система реакцій волонтерська, через яку до нас зверталися люди, ми запустили документування, міжнародні напрямки, ми постійно були на зв’язку як активісти, які були в центрі подій. Таким чином нам вдалося створити розуміння, що відбувається в Україні.
Жіноче лідерство на цій війні вражає і контрастує з тим, що в армії все ще не можуть пристосуватися до того, що жінка може воювати. Якщо говорити про політику, соціальне життя, про відповідальність за сімейну структуру, про дипломатію – то треба розуміти, що це не менш прості завдання наразі, ніж бути на передовій. Перемога на полі бою може бути неповною без перемоги на інформаційному чи дипломатичному фронті. А на цих фронтах жінки просто вражають. Жінки зробили багато для того, щоб ми були тут, а не там, де нас хоче бачити росія.
Ми в Центрі Громадянських Свобод маємо чітку стратегію, якій навіть війна не завадить. Ми робимо і продовжимо робити все для того, аби стандарти прав людини в Україні дотримувались. Це важливо як гігієна – права людини це те, що всюди. Серед іншого у нас є плани формування в Україні системи правосуддя. Ми маємо зробити якісне правосуддя стосовно всіх тих подій, які відбувалися тут.
Для історії Україні потрібні повноцінно реалізовані люди, а це можливо у тому випадку, якщо чоловіки позбавляться двох інвалідностей – інвалідність в емоціях та інвалідність у відносинах, а жінки позбавляться теж двох колосальних інвалідностей – нездатність захистити себе та інвалідність самореалізації.
