Мене звати Наталя Чермошенцева. Моє життя майже 15 років пов’язано із громадською діяльністю, а саме із рухом за гендерну рівність та права людини. Тривалий час я також викладала в університеті, встигла захистити дисертацію з історії та видати книгу у співавторстві, але громадська діяльність перемогла.
Співпраця з громадськими організаціями по всій країні, робота у соціальних проєктах, з різними міжнародними організаціями та програмами дала мені можливість працювати у різних куточках України – від Асканії-Нова до Жовкви, від Сумщини до Одеси, від Харкова до Ужгорода, а також на різних рівнях – від територіальних громад до парламенту України. Цей досвід дуже допоміг, коли розпочалась широкомасштабна війна і ми розпочали нашу волонтерську ініціативу. Насамперед, спрацювали зв’язки, добра репутація та спільнота. Я свідомо пишу спільнота, а не база контактів, бо те, як ми змогли об’єднатись – це не про сухі цифри у телефоні, це про спільність цінностей та нашої єдиної мети.
Потужна сила доброти та щирості рятує нас у темні часи
Зараз для нас усіх є дуже впізнаваним та зрозумілим питання: «Що тобі болить?». Мені болить Херсонщина. Місце, де я прожила більшу частину свого життя, де знаю багато чудових жінок та чоловіків, які вже шостий місяць тримають все українське та людяне на цій території. Я пережила досвід тимчасового переміщення і тільки тоді зрозуміла всі історії, які розповідали мені мої колежанки з Донецька вісім років тому, коли росія вторглася в нашу країну. Це знов підтвердило думку, що я можу відчувати, але не зможу до кінця зрозуміти різний досвід у цій війні. Тому так важливо послуговуватись не своїми уявленнями, а завжди запитувати людей про їх потреби. Під час роботи нашої волонтерської ініціативи ми стали свідками шаленої підтримки людьми не тільки один одного, а підтримки України усім світом. Це потужна сила доброти та щирості, яка рятує у ці темні часи. Саме це дає сили триматись.
На третій день повномасштабної війни я зателефонувала моїм колежанкам, які є організаторками шелтерів, соціальних квартир, центрів для жінок та питати про їх потреби у засобах гігієни та миючих засобах. Так виник наш неформальний волонтерський центр «Гідність». У всіх комунікаціях ми постійно говоримо, що гідність – це базова потреба людини, і саме тому ми обрали таку назву для нашої ініціативи.
Сьогодні ми продовжуємо свою діяльність із забезпечення засобами гігієни, миючими засобами, дитячим харчуванням жінок та дітей, які рятуючись від війни змінили місце свого проживання. На даний момент, ми більше працюємо з тимчасово непідконтрольними територіями, закуповуємо найнеобхідніше – ліки та засоби гігієни, і перенаправляємо на Херсонщину. І все це було б неможливим без підтримки людей, в тому числі з різних куточків світу. Ми отримали підтримку з України, Польщі, Бельгії, Австрії, Нідерландів, США, Канади, Австралії, Італії, Литви, Франції.
Уникнути «пастки швидких рішень»
Не втомлююсь захоплюватись силою духу та сміливістю жінок, які воюють, продовжують працювати, керувати своїми громадами та залишатись з людьми в окупації, організовувати допомогу у найгарячіших точках. Через роботу нашої волонтерської ініціативи, я побачила як виглядає жіноча солідарність в дії. Я знаю в яких населених пунктах вона живе та як її звати, бо це всі неймовірні жінки, з якими маю щастя співпрацювати.
Мій науковий історичний бекграунд дає можливість тримати у фокусі важливі моменти, зокрема, про те, що ролі жінок можуть бути та є змінними. Важливо, щоб після нашої перемоги, не відбувалось відкату назад у дотриманні прав жінок, подібно, як відбулось після Першої світової війни та, у більшості випадків, після Другої світової війни. Маємо говорити голосно про лідерство жінок та їх роль у цій війні, а також про те, що права людини не можуть бути звужені та через них не можна переступати, бо інакше за що ми воюємо?!
Жінки мають бути там, де приймаються рішення. Якщо жінки мають силу та витримку пережити всі біди зі своєю громадою, вони мають приймати рішення щодо майбутнього країни на високому політичному рівні. Це справедливо, чесно та паритетно.
Моє головне побоювання – це «пастка швидких рішень», адже в ній завжди є місце дискримінації, як прямій так і непрямій. Відбудова має бути гендерно-чутливою та враховувати різний досвід, потреби та інтереси різних груп жінок та чоловіків. Це, в перш чергу, про ефективність, результативність прийнятих рішень та, зрештою, про економію грошей. І, звісно, про відкритий діалог – системну розмову, в якій чутно різні голоси. Не менш важливо також зберігати нульову толерантність до всього, що може руйнувати нас та тягнути назад: корупція, дискримінація, сексизм, домашнє насильство, будь-яка нетерпимість.
Особисто я бачу силу в об’єднанні. Це те, що спрацювало на початку війни і продовжує працювати. Мережування, побудоване на добрій репутації, відкритості, довірі та доброчесності. Це саме те чим я хочу продовжити займатись і перетворити наше неформальне об’єднання у громадський рух.
