Як подолати демографічні виклики, які гостро постали перед Україною, як вийти з демографічної кризи, як зберегти і примножити людський капітал. Такі теми чи не вперше на високому рівні порушив Восьмий Український Жіночий Конгрес, який відбувся у Києві 5 листопада.
В рамках Конгресу відбулася дискусія “СОЦІАЛЬНІ ЗМІНИ: ОЧІКУВАННЯ vs РЕАЛЬНІСТЬ”.
За даними Мінсоцполітики, проблеми з демографією почалися ще задовго до повномасштабного вторгнення. До 2022 року одна жінка народжувала одну дитину при нормі відтворення – дві дитини. Зараз це 0,9 дітей на жінку. Також в Україні люди помирають на 10 років раніше, ніж в середньому в країнах Європи.
Дарина Марчак, перша заступниця міністерки соціальної політики, України наголосила, що демографія – це сукупність великої кількості питань: наявності роботи, наявності житла та впевненості в завтрашньому дні. Очевидно, що необхідно зробити так, щоб українки більше народжували, необхідно попереджувати ранню смерть від причин, яких можна було б уникнути.
“На рівні з цим варто і говорити про активізацію до ринку праці. З одного боку говоримо про дуже великий дефіцит на ринку праці, Міністерство економіки дає оцінку 4,5 млн. Але одночасно ми розуміємо, що у нас дуже великий профіцит кількості безробітних. Наші внутрішньо приміщені особи, які не мають роботи, – це потенційна робоча сила. Наші люди 55+, які сьогодні не можуть знайти роботи, тому що HR 30 років не хочуть брати їх на роботу. Нам потрібно розуміти, що у нас лише 16,4% осіб з інвалідністю до повномасштабного вторгнення працювали”, – сказала вона.
Олена Стрельник, гендерна дослідниця Інституту соціології НАН України, докторка соціологічних наук натомість зазначила, що в світі немає прикладів того, щоб якійсь державі вдалося суттєво збільшити народжуваність, особливо коли є такі безпекові виклики.
Є ризик, що популісти можуть використати ситуацію та закликати – заборонити аборти, збільшити виплати на дитину чи ввести податок на бездітність. Однак, Олена Стрельник говорить, що наразі українки мають потужний голос у суспільстві, відповідно такі пропозиції не переростуть у рішення.
“В демографії і соціології визнано, що єдиним конструктивним способом вплинути хоч якось на народжуваність є не стимулювати її як таку, а стимулювати умови для сімей з дітьми. Всім нам добре відомий показник гендерного розриву оплати праці. Якщо ми подивимось на статистику ЄС, гендерний розрив платі праці виникає переважно за рахунок жінок з сімейними обов’язками. Відтак, для мене сімейна політика (якщо це не політика повернення “традиційних сімейних цінностей”) – це також політика гендерної рівності, тому вона мусить бути покликана на те, щоб знизити вплив народження дитини на можливості жіночої самореалізації”, – сказала Олена Стрельник.
Ґендерна дослідниця Інституту соціології НАН України наголосила, що чим менше ресурсів у держави на вирішення соціальних питань – тим більше навантаження падає на жінок. Вона закликала звернути увагу на жінок, які працюють в соціальній сфері: “Стійкість суспільства забезпечується на 90% жінками, які працюють в соціальній сфері. Їхній внесок є невидимим та неоціненним”.
Наталія Лелюх, гінеколог, волонтерка, медична блогерка і молода мама зазначила: якщо держава прагне долати демографічну кризу, то варто також звернути увагу на законодавче врегулювання питання відкладеного материнства та посмертного материнства.
“Зараз великим викликом у моїй роботі залишається відкладене материнство та, на жаль, посмертне материнство. Зараз ми маємо ситуацію, коли дитина, народжена від батька, який загинув, не має визнання батьківства. І молоді мами, які погоджуються народити дитину від батька, який загинув, потім через суд мають доводити це батьківство і це дуже складно у такій ситуації”, – сказала вона.
Також великим викликом лишається доступність медицини на місцях.
“Куди піде жінка, яка готова народити у такій складній ситуації війни, але немає лікаря компетентного?”, – запитує експертка.
Наталія Лелюх наголошує, вже зараз треба думати про те, щоб “вирощувати” нове покоління лікарів, які не лише кваліфіковано нададуть допомогу, але і вміють “говорити” та підтримати пацієнта. Бо у віддалених регіонах доступність медицини – також серйозний аргумент не поспішати з народженням дітей.
Еммануель Абріу, керівниця секції освіти Представництва ЮНІСЕФ в Україні висловила думку, що одним із фокусів політики має стати саме піклування про дитину, про маму та про тата. ЮНІСЕФ проводить дуже змістовну роботу з різними міністерствами в Україні, орієнтованих саме на підтримку дитинства. На думку Еммануель Абріу, в Україні мають бути напрацьовані політичні рішення на підтримку дитинства. Також вона наголосила, що у жінки має залишатися право обирати – працювати їй чи не працювати, а для цього, держава має забезпечити ключову інфраструктуру.
В той же час, Уляна Пчолкіна, заступниця голови правління ГО «Група активної реабілітації», голова правління ГС «Ліга сильних», консультантка з питань безбарʼєрності Superhumans Center наголосила, що люди з інвалідністю – невикористаний економічний потенціал держави. І вже зараз працедавці мають швидко та якісно відреагувати на такий запит.
“Держава втрачає великий потенціал, коли не враховує людей з інвалідністю. Роботодавцю простіше умовно виконати квоту на працевлаштування людини з інвалідністю, ніж стажувати, вчити та забезпечити умови для працевлаштування таких людей. І роботодавець повинен зважати на стратегію безбар’єрності, бо той бізнес, який не почне зміни сьогодні – завтра вимре”, – зазначила Уляна Пчолкіна.
Другу частину дискусії учасники присвятили унікальному досвіду України в часи війни у запровадженні новітніх технологій, які стали дієвим інструментом в управлінні громадами, організації освіти та відновленні ментального здоров’я.
Анастасія Дєєва, генеральна директорка TokarevFoundation зазначила, що в сучасному світі у кожного має бути інклюзивний доступ до навчального процесу, а також до медичних послуг.
“Вже сьогодні ми повинні мати такі інструменти, коли всі передові технології мають працювати на людину. Технологічна філантропія прагне піднімати планку та бореться за те, щоб у кожного був доступ до освіти, а також до інструменти, які дозволять відновити своє ментальне здоров’я”, – сказала вона.
Юлія Степанюк, директорка Опорного ліцею села Зимне Волинської області розповіла про досвід свого ліцею, коли учнівський колектив прийняв рішення переходити на електронні журнали. Пізніше цю практику вдалося запровадити для 600 шкіл.
Людмила Муркович, голова Новопокровської селищної громади Дніпропетровської області, кандидатка наук з державного управління розповіла, як технологічні рішення впливають на спроможність громад. Так, у власній маленькій громаді Людмила Муркович забезпечила роботу ЦНАПу в той час, коли вони були не у всіх містах. Пізніше вдалося навіть створити віддалені робочі місця та додаткові центри надання послуг по всій громаді.
“Робота в реєстрах, пошук цікавих проєктів дали можливість відкрити центр життєстійкості, молодіжний центр, а також ветеранський простір. Це значить – кожен може отримати якісні послуги у себе в громаді”, – підкреслила голова Новопокровської селищної громади.
Водночас Людмила Муркович наголосила, попри цифровізацію процесів, наразі громада основні зусилля спрямовує на підтримку Збройних Сил України.
Катерина Олійник, засновниця бренду «Кучерява фермерка» – блогерка, яка повернулась з міста у село і почала вирощувати перці на продаж – вважає, що потенціал і людський капітал можна шукати і у селі.
“Сьогодні моя ферма забезпечує роботою п’ять жінок, які доглядають та переробляють перці. Я б хотіла наголосити: українське село не вмирає, воно хоче жити, аби тільки була робота. Колишні фермери – сьогодні водії танків та БТР. Тому великий тягар лягає на плечі жінок і нам потрібна підтримка”, – зазначила Катерина Олійник.
