До повномасштабної війни я працювала в журналістиці, досліджувала соціальні проблеми та реформи, займалася адвокацією. Ми з командою розвивали медіа про усвідомлене материнство Promum, а в аналітичному центрі Constructive.Institute вивчали ключові реформи України, досліджували ґендерний порядок та пов’язані з цим проблеми. Зокрема й домашнє насильство, його вплив на жінок і дітей, та нерівність чоловіків і жінок. Ці теми ми комунікували в медіа, звертали на них увагу держави. 

Те, наскільки в нашій країні табуюються дані теми я бачила і з досліджень, і в полі – спілкуючись зі своїми читачками та підписницями в соціальних мережах. У нас хороше законодавство в цій галузі, але його імплементація займає час і потребує зусиль. Поки що, на жаль, не рівна оплата праці, додаткове навантаження домашньою роботою, “штраф за материнство” призводять до фінансової залежності та професійної нереалізованості жінок, що в майбутньому може стати причиною насильства, бідності, низького рівня освіти для жінок і їхніх дітей. 

На другий день війни я вирішила залишатися в Україні і робити волонтерський штаб, бо одразу стало зрозуміло, що потреба в продуктах, ліках та предметах гігієни є критичною, і буде тільки зростати. Знайомі, друзі, колеги дізнавшись про це, почали віддавати свою продукцію зі складів, ми об’єдналися з двома однодумцями і почали розвозити їжу, медикаменти та предмети першої необхідності всім, хто того потребував — літнім людям, багатодітним сім’ям, людям з інвалідністю.

В якийсь момент нам віддали склад підгузків, і я написала в акаунті Promum про це і закликала всіх, хто має в цьому потребу, писати нам. В перші тижні війни в магазинах були перебої з продукцією для дітей, в маленьких містах ситуація з підгузками і дитячою сумішшю була катастрофічною. Ми отримали набагато більше запитів, ніж у нас було на складі товарів. Тоді стало зрозуміло, на чому зосередимося в наступні місяці. Ми назвали наш штаб Так. Це Штаб та почали допомагати мамам з дітьми в складних життєвих ситуаціях (ВПО, жінки, що мають дітей з інвалідністю, багатодітні сім’ї). Далі все було на пришвидшеному режимі — ми автоматизували всі процеси по прийому та обробці  заявок, доставці пакунків з допомогою, пошуку потенційних партнерів та фінансування. За п’ять місяців війни наш штаб надіслав 5000 боксів допомоги для мам. І ми не збираємося зупинятися. Адже розуміємо, що війна тільки поглиблює проблеми жінок. До втрати осель, коштів та безпеки додаються додаткові навантаження у вигляді догляду за дітьми 24/7, гендерні стереотипи, домашнє насильство. Проблеми жінок ніби стираються з повістки, стають менш помітними і значимими. І критично важливо робити допомогу сталою і постійною. 

Моя особиста мрія і одночасно ціль — зробити життя українських жінок більш безпечним та комфортним. Я вірю, що саме жінки мають бути лідерками та проактивними акторками для досягнення миру і забезпечення рівності, прав і свобод. За даними міжнародних організацій, залучення жінок до мирних переговорів та пост-воєнної відбудови призводить до більш ефективного миру та врахування потреб жінок і дітей при відновленні, що є інвестицією у майбутнє.  Жінки до війни довели свою ефективність у цих процесах, а зараз доводять ще більше. Гуманітарна і соціальна сфери тримаються саме на них.  Але їм потрібна підтримка, гучний голос і активне залучення у всі процеси.

Участь жінок — шлях до рівності, демократичного суспільства та життєвих шансів для інших поколінь. Я продовжуватиму адвокувати ці ідеї, досліджувати проблеми жінок у війні та транслювати їх та можливі рішення на широку аудиторію. Також в ТАК.Це Штаб ми розширюватимемо допомогу жінкам – наша задача зробити так, щоб жінки були більш освіченими і економічно незалежними, тому збиратимемо такі можливості для жінок і ділитимемося ними з жінками