Національна ідентичність, мова, культура – це частина нашої безпеки. Тільки усвідомлюючи це, ми зможемо протидіяти асиміляційній політиці ворога.

Такого висновку дійшли спікери й спікерки дискусійної платформи «Збереження національної ідентичності: сила в часи війни» на регіональному УЖК в Черкасах, який відбувся 28 березня.

Народна депутатка України Євгенія Кравчук розповіла про деталі ухваленої резолюції ПАРЄ «Протидія стиранню культурної ідентичності під час війни та миру», авторкою якої вона є.

У резолюції йдеться про те, що українці зараз фактично переживають культурний геноцид, спробу стерти ідентичність – культурну, мовну: «ПАРЄ в цій резолюції відзначили, що Україна переживає цілеспрямовані атаки на культурні об’єкти – музей Сковороди, музей Шухевича на Львівщині».

Вона переконана – на сферу культури треба дивитись як на безпекову складову. Адже росія століттями проводила асиміляційну політику і проводить її зараз, зокрема, викрадаючи українських дітей і стираючи їм ідентичність. Тому, за її словами, питання конкурентоспроможного контенту і культурного продукту в цьому зв’язку дуже важливе.

«Громадам на це також треба зважати, бо люди, які мають доступ до культурних послуг, почуваються щасливішими. І це не про івенти», – додала народна депутатка.

Погодилась із нею Перша заступниця Міністра культури та стратегічних комунікацій України Галина Григоренко. Вона вважає, що держава має визнати, що у нас є ще одне поле для безпекової стратегії і діяльності для того, аби зміцнювати нашу ідентичність.

«Якщо наша сфера культури буде відрізнятися від тої, яка у нас спільно успадкована з радянського союзу, і ми будемо перетворювати наші заклади культури на поліфункційні центри єднання громади – це змінить наші підходи, і ми припинимо про них думати як про сфери розваг», – переконана посадовиця.

Вона повідомила про 4 головні цілі Міністерства: впровадження стратегії розвитку культури, збереження матеріальної спадщини, зміна формату функціонування культури і культурна дипломатія.

Відомство розробило стратегію розвитку культури на період до 2030 року. Задля її створення відбулися широкі публічні консультації у різних містах України, були залучені представники громадськості, аналітичних центрів, закладів культури, освіти, науки, міжнародних організацій, митців та активістів. Символічно, що документ був ухвалений Кабміном саме 28 березня, у день проведення УЖК в Черкасах.

Крім збереження матеріальної спадщини, що є актуальним, як ніколи, за словами Галини Григоренко, варто працювати над створенням нового контенту про нас сьогоднішніх.

«Треба зафіксувати наш сьогоднішній досвід, тому що тільки завдяки цьому майбутні покоління зможуть дізнатися, що ми пройшли, щоб убезпечити себе під повторення жахіть, які ми переживаємо», – вважає вона.

Змінити формат функціонування культури, успадкований від СРСР – тарифні сітки, розряди, вертикально орієнтована структура – треба, надавши більше автономії закладам і можливість їм заробляти кошти.

«Культурна дипломатія допоможе пояснити, хто ми такі і який наш досвід – тільки таким чином ми можемо пояснити, чим ми відрізняємось і чому стоїмо за наші цінності», – додала Перша заступниця Міністра культури та стратегічних комунікацій.

Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь переконаний, що питання культури – це не тільки рівень нашого виживання, це питання нашого майбутнього.

Він повідомив, що Черкащина запропонувала кращий формат обласної мовної програми, слідом за якою було створено близько 300 інших в усіх регіонах України, навіть на Закарпатті.

«У кожному регіоні, у кожній громаді є мовні курси. Переважна більшість тих, хто взяли на себе волонтерство в організації безоплатних мовних курсів при бібліотеках, при закладах освіти, культури – це є жінки. До речі, здебільшого учасники цих клубів – це і місцеві мешканці, жінки, і внутрішньо переміщені особи, яким можливість побути на таких мовних курсах, поспілкуватися – це одна з можливостей практичного втілення своїх тих чи інших практичних знань, і вони надзвичайно важливі», – зазначив мовний омбудсмен.

Торкнувся він і теми розповсюдження фемінітивів в українській мові.

«Ми навіть не усвідомлюємо, як глибоко вкорінені у нас залишки колоніального минулого. На рівні лексичного й духовного багатства нашої країни ми не сприймаємо навіть того, що питання фемінітивів – це питомо українське явище, яке ми повинні застосовувати і в своєму професійному житті, і повсякдень», – додав Тарас Кремінь.

Засновниця та організаторка фестивалю Тараса Шевченка у с.Моринці «Ше.Фест» та пісенного конкурсу на слова з «Кобзаря» «Ше.Пісня» Юлія Капшученко розповіла, як загорілася ідеєю відзначити 200-річний ювілей Тараса Шевченка у 2014 році, що стало початком заснування фестивалю.

За її словами, наймасштабніший «Ше.Фест» відбувся перед повномасштабним вторгненням у 2021 році. У село Моринці тоді приїхало 12 тисяч людей.

«У 2022 році ми випустили футболку фестивалю, який не відбувся, із зображенням пам’ятника Шевченку у Бородянці з простреленою головою, але не скореного. Виручені кошти ми, звісно, відправили на перемогу. З 2023 року Фестиваль збирає кошти для потреб ЗСУ», – розповіла Юлія Капшученко.

Меценатка, засновниця арт-простору Morris-Space Марина Дяченко розповіла про свою мрію – відродити салонну культуру, щоб у спеціальних просторах зустрічалися люди різного рівня зрілості й достатку, але з відкритою душею до того, щоб зрозуміти, хто українці є як нація.

«В арт-просторі Morris-Space, починаючи з 2023 року, ми провели понад 220 подій на Черкащині. Наша місія – впливати на зміну свідомості особистості, на формування національної свідомості, повернути повагу до людей мистецтва, культури, науки. Тому що вони знецінені, і не тільки заробітною платою. Я вважаю, що управління культурною спадщиною – це не управління майном, це територіальний капітал, це обличчя наших регіонів», – зауважила Марина Дяченко.

Голова Всеукраїнської асоціації розвитку кінематографа «Дивись українське» Андрій Різоль поділився своїм спостереженням: «Там, де присутня українська культура, ворог не проходить».

Асоціація «Дивись українське» веде багато проєктів, зокрема спільно з БФ «МХП – Громаді» днями відкривається кінопростір в госпіталі в Санжарах. Це вже шостий кінопростір, який створюється для того, що разом з психологами і лікарями поранені дивилися українське кіно, обговорювали його.

«Ми закликаємо всіх, у кого є ідеї зробити щось кінематографічне в своїй громаді, звертатися до нас, у нас коефіцієнт відповідей на запити майже 100%», – запросив до об’єднання Андрій Різоль.

Завершився регіональний Український Жіночий Конгрес діалогом-перформансом від засновника гурту «Шпилясті кобзарі» Ярослава Джуся. Він розповів про те, як робити сучасним і популярним давнє національне мистецтво.

Ще у коледжі Ярослав дивувався, чому такий інструмент як бандура – не модний, чому він просто висить у музеї і припадає пилом, і його немає у медіа, кліпах, на різних корпоративних подіях. Відтоді, вже 15 років, як він став популяризатором бандури в Україні й за кордоном та почав розбудовувати бандурну спільноту.

За час повномасштабного вторгнення гурт зібрав загалом понад 4,5 мільйона гривень на ЗСУ. Однак останні два роки гурт не працює, оскільки більшість його учасників доєдналися до лав Збройних сил.

«Бандура – екзотика для іноземців, вона дивує їх, особливо коли вони чують Стінга або Бітлз. Це допомагає збільшувати донати», – сказав Ярослав Джусь.

Завдяки Ярославу учасниці УЖК.Черкаси також мали змогу почути звучання бандури у сучасному виконанні.