НОВИНИ

Участь жінок на війні збільшує шанси на довготривалий мир: аналітичний документ Українського Жіночого Конгресу

Дослідження ООН свідчить, що участь жінок у процесі врегулювання конфліктів збільшує шанси на досягнення довготривалого миру на 35%, однак лише у 10% випадків мирні переговори у 1990–2010-ті роки велися за участі жінок. Рівень залучення жінок до процесу миробудування залишається низьким в усьому світі.

Однак, українська армія поступово змінює підходи, стаючи більш відкритою для участі жінок та залучаючи їх до реалізації завдань державної безпеки та оборони. Війна на Сході України показала важливу роль жінок, які безпосередньо беруть участь у воєнних діях у складі Збройних Сил України (ЗСУ). Так, за даними Генерального штабу ЗСУ, станом на 2020 рік, в українській армії служить 29 760 військовослужбовиць – це 14% від загальної кількості боєздатного військового складу.

Український Жіночий Конгрес проаналізував труднощі та нові перспективи залучення жінок до процесу мирного врегулювання в Україні, а також дав оцінку тим змінам у державному та громадському середовищах, що сприяють більшому доступу жінок до вирішення конфлікту на Сході.

В Україні, яка з 2014 року зазнає воєнної агресії, процес миробудування йде повільно. Така ситуація, однак, не є поодинокою, особливо при вирішенні складних, заморожених конфліктів, учасниками яких є різні актори. Важливим уроком для України може стати Придністровський конфлікт. Ще на початку 1990-х років для його врегулювання Молдова обрала так званий м’який підхід, згідно з яким Придністров’я стало частиною переговорного формату, місцевому бізнесу було надано рівний торговельний режим із Молдовою, також було підписано більше 300 документів щодо розв’язання конфлікту. Проте всі ці кроки наразі не дали позитивного результату, про що, зокрема, говорить новообрана президентка Молдови Мая Санду, закликаючи Україну уникати такого досвіду та помилок.

Попри деяку зміну підходів Міністерства оборони до процесу миробудування – відтепер до переговорних груп входять представники політичних середовищ, тимчасово переміщених осіб, релігійних представників та медіа, – жінки майже не залучені до процесу мирних переговорів: лише дві жінки включені до української делегації для участі в Тристоронній контактній групі (так званій Мінській групі) з мирного врегулювання ситуації на Донбасі.

Важливий досвід та приклад лідерства в межах роботи Мінської групи у 2015–2019 роках продемонструвала народна депутатка України Ірина Геращенко, яка з червня 2014 року була Уповноваженою Президента України з мирного врегулювання ситуації в Донецькій та Луганській областях та з травня 2015 року впродовж чотирьох років – представницею України в Робочій групі з гуманітарних питань Мінської групи.

За цей період народна депутатка внесла на розгляд Верховної Ради України 35 законопроєктів, 15 із яких стали законами, спрямованими на вирішення безпекових та гуманітарних питань; ініціювала внесення та прийняття 20 постанов Верховної Ради зі зверненнями до міжнародної спільноти щодо агресії Російської Федерації в Україні, звільнення заручників, військовополонених та політв’язнів; а також регулярно відвідувала Донбас для передачі гуманітарної допомоги військовим.

Такі національні ініціативи були продовжені міжнародною діяльністю. Зокрема, Ірина Геращенко як представниця української делегації в ПАРЄ разом із колегами- депутатами працювала над резолюціями для посилення санкцій проти Росії та звільнення заручників. Завдяки її залученню до процесу мирного врегулювання та скоординованим зусиллям в процесі міжнародної адвокації «з початку АТО вдалось знайти / звільнити 3240 осіб».

Аналіз залучення жінок до процесу миробудування варто також розглядати з точки зору впливу конфлікту, з одного боку, та можливостей залучення жінок до його врегулювання, з іншого. Жінки найбільше страждають від конфлікту на тимчасово окупованих територіях України, адже, ставши тимчасово переміщеними особами, долають труднощі, пов’язані з роз’єднанням родини та необхідністю економічно утримувати свої сім’ї.

У 2018 році в Україні було проведено ґендерний аналіз результатів всеукраїнського опитування щодо дотримання прав внутрішньо переміщених осіб (ВПО), який виявив, що «жінки перебувають в економічно-вразливішому стані: втричі частіше, ніж чоловіки, жінки-ВПО проживають з багатодітними родинами, майже удвічі частіше – у малозабезпечених та на 9% частіше проживають у сім’ях, які перебувають у складних життєвих обставинах»30. Лише 35,9% опитаних жінок працюють, а 60,5% зазначили, що допомога ВПО на покриття витрат на проживання є джерелом доходу родини. Також жінки-ВПО більше відчувають брак коштів, ніж чоловіки, і змушені заощаджувати.

Водночас саме жінки виступають провідниками та тримають лідерство в соціальній роботі, зокрема щодо «склеювання» суспільства та подолання ран, яких завдав йому воєнний конфлікт. Важливими громадськими ініціативами, про які варто згадати в цьому контексті як про приклади успішних національних проєктів зі згуртування суспільства, є Жіночий ветеранський рух та проєкт «Жінки – ключ до миру».

Створений у 2018 році Жіночий ветеранський рух системно адвокатує ідею про захист прав та рівних можливостей для військовослужбовиць та ветеранок, привертає увагу до їхніх нагальних потреб, а також створює можливості для їхньої реалізації в суспільстві через законотворення та промоцію професійного сектору безпеки.

Заходи, які проводить ця ініціатива, у тому числі в партнерстві з міжфракційним об’єднанням «Рівні можливості» у Верховній Раді України, консолідують жінок-ветеранок завдяки їхнім регулярним зустрічам декілька разів на рік у різних регіонах України, сприяють вшануванню пам’яті побратимок через висадження Алеї пам’яті в різних містах України, а також привертають увагу до належного медичного забезпечення та обслуговування жінок-військовослужбовиць та ветеранок.

Проєкт «Жінки – ключ до миру», що реалізується за підтримки структури «ООН Жінки в Україні», привертає увагу до повернення жінок-військових до цивільного життя після участі в збройному конфлікті. На прикладі дев’яти «історій сильних, рішучих та вольових українських жінок», які після повернення з лінії вогню стали підприємницями, волонтерками, громадськими мобілізаторками та лікарками, проєкт переконливо демонструє, що – попри всі випробування – змінити своє життя та допомогти тим, хто цього потребує, можливо та варто.

Поряд з подоланням наслідків військового конфлікту на Сході України, важливу роль у просуванні принципів рівності та недискримінації у секторі безпеки і оборони демонструє Міжфракційне об’єднання «Рівні можливості» у Верховній Раді України. У 2016-2019 роках депутатки і депутати підтримали адвокаційну кампанію щодо скасування обмежень для жінок на проходження служби у Збройних силах України та навчання у військових ліцеях, а також активно взаємодіяли з Міністерством оборони України, що дозволило не лише привернути увагу до проблеми, а й пришвидшити прийняття двох наказів, які суттєво розширили перелік посад, які можуть обіймати жінки-військовослужбовці. У результаті жінки- військовослужбовці отримали доступ до багатьох бойових посад Збройних сил України (стрільці, снайпери, розвідники та багато інших). Суттєвою зміною стала також можливість для жінок займати військові посади офіцерського складу, що сприяє збільшенню представництва жінок в українській армії.

Завдяки депутатському контролю питання забезпечення прав і рівних можливостей у секторі безпеки і оборони постійно залишається на порядку денному. Так, у 2018 році було прийнято Закон України щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків під час проходження військової служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, а вже через рік дівчата отримали можливість навчатися у військових ліцеях.

Читайте більше аналітики в матеріалі УЖК «Кращі практики гендерної рівності в Україні та у світі» https://womenua.today/UWC-library/uwc/2021-uwc-brochure_UA.pdf