НОВИНИ

«Варто тільки почати»: депутатка міської ради про шлях жінок в регіональній політиці

Вознесенськ – місто в Миколаївській області із 30-тисячним населенням. Місто невелике, але має свій гендерний паспорт та активно впроваджує політику рівних прав та можливостей для жінок і чоловіків. Там у міській раді працює Тетяна Бобриніченко. У 2018 році вона ініціювала зміни щодо політики рівності у своїй громаді. Говоримо із нею про жіноче політичне лідерство на місцевому рівні.

Український Жіночий Конгрес: Ви живете і працюєте у місті Вознесенськ, відносно невеликому місті. Як Ваші колеги сприйняли пропозицію розпочати впровадження політики гендерної рівності на місцевому рівні?

Тетяна Бобриніченко: У 2018-му році я, як людина чутлива до гендерних питань, ініціювала всі ці процеси на рівні громади, запропонувала посаду уповноваженої із забезпечення рівних прав та можливостей у Виконавчому комітеті Вознесенської міської ради.

Перший етап, коли треба було мотивувати людей до роботи, був дійсно непростий. Це були лише перші паростки, коли новостворені громади почали взагалі говорити про гендерну політику, і з’ясовувати для себе, що це таке.

Мені пощастило, що міський голова, який досить лояльно віднісся до такої ініціативи, пішов мені назустріч і запропонував будь-яку допомогу з цього питання.

На початку я бачила дещо іронічні посмішки щодо гендерної політики, але ми пройшли трансформацію від іронічної посмішки до прийняття того, що це потрібно, і потрібно саме нашій громаді. Також в мене була підтримка й розуміння від заступників міського голови, вони були активними членами гендерної бюджетної групи, тому перший етап сприйняття був терпимим, хоч і мав певні нюанси.

Український Жіночий Конгрес: Уявімо, що Ваші колеги не поставилися з зрозумінням до цієї ініціативи. Вам потрібно пояснити простими словами важливість рівності прав жінок і чоловіків у міській раді, які аргументи Ви навели б?

Тетяна Бобриніченко: Мабуть, дуже яскравими мотиваторами у цьому процесі виступають конкретні приклади. Приміром, у 2019-му році, коли ми готувалися до благодійного вечора, можна проаналізувати прийняття управлінського рішення без гендерного аналізу і через призму гендерного аналізу.

Коли порівнюєш два прийнятих рішення, тоді стає зрозуміло, для чого це потрібно. Ми обирали локацію, де цей благодійний вечір буде проводитися, і спочатку рішення прийняли суто чоловіки (міський голова і заступники).

Локація була вибрана дуже гарна, але не передбачалося взагалі місць для сидіння, притому що захід мав тривати близько чотирьох годин. Окрім цього, для того, щоб дійти до локації, потрібно було йти по щебеню. Коли ж до робочої групи долучилися жінки, то вони пояснили, що жінка на підборах, яка прийде на цей благодійний вечір, не вистоїть чотири години. Крім того, люди похилого віку не вистоять чотири години.

Це такий дуже банальний, простий, але яскравий приклад, що означає прийняття рішень через призму різних аспектів.

Український Жіночий Конгрес: Ви сказали, що є чутливою до гендерних питань. Що для Вас це означає? Як живе, як реагує на те, що відбувається навколо така людина?

Тетяна Бобриніченко: Взагалі в мене загострене почуття справедливості, ще починаючи з дитинства. Я завжди знала, що все має бути по-чесному. Я ставала на бік тих, хто був у меншості, відстоювала думку, яка є справедливою, навіть якщо це наражало мене на певні якісь проблемні моменти.

Сталося так, що у 2017-му році я закінчила освіту в галузі знань публічного адміністрування, і в нас дуже добре викладався курс гендерної політики. Це був, мабуть, той переломний момент, коли я для себе поставила питання: чому всі європейські країни розуміють, визнають, активно займаються питаннями гендерної політики, а в нашій країні, де цих питань так багато, ніхто особливо ними не опікується. І вже з цього погляду я почала аналізувати ці процеси…

Український Жіночий Конгрес: Які процеси?

Тетяна Бобриніченко: Зокрема, в галузі освіти. На той момент для мене було незрозумілим, чому ДЮСШ на 80% орієнтована на те, щоб там займалися лише хлопці.

Український Жіночий Конгрес: Йдеться про такі види спорту як футбол, баскетбол, так?

Тетяна Бобриніченко: Так, це переважно групові стереотипно «чоловічі» види спорту і орієнтація на них. І цілий ряд інших моментів.

Ми не стаємо тільки на захист жінок, адже педагогічні колективи – це переважно жіночі колективи, і це теж мало певний вплив на виховання. Я сама займалася викладацькою діяльністю, і розумію, що жінки-вчительки почасти подають матеріал з перспективи жінки.

Український Жіночий Конгрес: Якщо повернутися до гендерної чутливості, то чи відчували Ви якісь стереотипи, перебуваючи на керівній посаді?

Тетяна Бобриніченко: Коли я ще не займалася питаннями гендерної політики і мене запитували про це, я відповідала, що ніколи не стикалася з дискримінацією за ознакою статі, але дуже чутливо ставлюся до гендерної політики, хочу її впроваджувати тощо.

Але потім, коли я почала аналізувати, то змушена була визнати, що в моєму житті були такі дискримінаційні моменти. Я чула у свою сторони фрази, коли я отримувала пропозиції працювати на посаді вище, людина мені говорила: «Чесно кажучи, мені комфортніше працювати з чоловіком, бо я — чоловік».

Український Жіночий Конгрес: І це дуже яскравий приклад стереотипів у людей. Але часто ми це не фіксуємо, здається, що це щось побутове.

Тетяна Бобриніченко: Я сьогодні є діючою депутаткою міської ради. Коли я балотувалася і стала видимою опоненткою для багатьох, то почала відчувати певний пресинг. І тут варто зазначити, що навряд чи він так відкрито застосовувався б щодо чоловіків.

Український Жіночий Конгрес: А що було? Надходили якісь погрози, коментарі?

Тетяна Бобриніченко: Ні, погроз не було. Але якщо виставлялася стаття, то були певні люди, які проявляли моменти тиску, була інтерпретація та викривлення представлених мною фактів тощо.

Український Жіночий Конгрес: Це схоже на онлайн-булінг?

Тетяна Бобриніченко: Так. Я не можу сказати, що цього було дійсно багато, але певні моменти були, і вони були неприємними, ще й враховуючи, що це був мій перший досвід виборчої кампанії.

Український Жіночий Конгрес: Чому Ви вирішили балотуватися?

Тетяна Бобриніченко: Коли я була уповноваженою із забезпечення рівних прав та можливостей у Виконавчому комітеті Вознесенської міської ради, то оголосила 2020-й роком підвищеної активності жінок громади. Чому? Тому що нелогічно говорити про гендерну політику, про чутливу політику, якщо ми маємо не зовсім коректне представництво жінок у керівництві.

Український Жіночий Конгрес: Яке співвідношення зараз?

Тетяна Бобриніченко: Зараз воно відповідне до норми закону — 44% жінок у міській раді, 41% жінок у виконавчому комітеті, чотири з п’яти комісій у нас очолюють жінки, тобто ми цей процес трошки збалансували.

Попереднє представництво було набагато гіршим. Коли я проаналізувала для себе керівництво консультаційно-дорадчих органів, то виявилося, що там практично не було жінок. В нас понад 60 громадських організацій, і там було лише три жінки.

Отже, аби займатися питанням гендерної політики, приймати гендерночутливі рішення, необхідно залучити більше активних жінок. Тому 2020-й рік я присвятила цьому і вважаю, що вдалося чогось досягти. Була і реалізація проєкту, мною підготовленого, була і особисто проведена розмова з цілим рядом жінок для того, щоб вони йшли в політику, балотувалися, впливали на прийняття рішень.

Звичайно, не всі потрапили в політику, але для них це був дуже корисний досвід. Проте є жінки, які зайшли в раду, завдяки моїй роботі і я пишаюся цим, тому що сьогодні це дуже активні жінки. Я не сприймала їх як конкурентів, опонентів, на всі тренінги, про які я знала, я залучала жінок з різних політичних партій.

Український Жіночий Конгрес: Тобто важлива ця жіноча солідарність між собою?

Тетяна Бобриніченко: Так, звичайно. Сьогодні може бути 50% жінок, але важливий результат від того, що роблять жінки. Одна справа сидіти в міській раді й по команді голови фракції чи політичного лідера натискати чи не натискати кнопку. А в нас в раді дуже багато жінок, які не бояться висловлювати свою думку, говорять про неї відкрито, публічно, і рішення, на мою думку, приймаються виважені, з урахуванням здорового глузду.

Український Жіночий Конгрес: На першому тренінгу УЖК для регіональної мережі Ви розповідали про інституційні механізми по забезпеченню гендерної рівності на рівні громади. Що це за інституційні механізми?

Тетяна Бобриніченко: Якщо їх згрупувати, то це таке публічне визнання, про яке можна говорити, наприклад, як у нас приєднання до Європейської Хартії рівності жінок і чоловік і підготовка за ним плану дій. Це дуже важливо, адже це таке спрямування політики і інтеграції в усі сфери.

Другий момент – це інтеграція гендерної політики в базові стратегічні документи. Ми в стратегії виокремили цілий підрозділ щодо питань гендерної політики, ми розуміємо, що це можливо, і будемо цим займатися. Як на мене, дуже важливий гендерний паспорт, який був нами побудований.

Український Жіночий Конгрес: Чому важливий гендерний паспорт міста?

Тетяна Бобриніченко: Для нас він став дуже важливим інструментом в інтеграції гендерної політики, бо ми зібрали гендерну статистику з близько 60-ти показників. Збір її був не дуже простим, адже, наприклад, на рівні області, показники в статистиці є, а стосовно невеликого міста статистики по статі практично немає. Тому ми її збирали вручну, проте коли ми її зібрали, то деякі цифри навіть непотрібно було аналізувати, адже розриви були колосальними і очевидними.

Український Жіночий Конгрес: Наприклад що це? Ось, приміром, гендерний розрив в оплаті праці був?

Тетяна Бобриніченко: Що стосується економічного показника в гендерному паспорті, його практично немає, бо його зібрати практично нереально. Ми спробуємо його зробити зараз, але не факт, що це вдасться. Реальні цифри побачити дуже важко, ми розуміємо, що існує тіньова виплата заробітної плати, нелегальна праця тощо. На рівні міста прослідувати це дуже важко, враховуючи, що більша частина населення працює на базарі, у сфері послуг – це ті сфери, де простежити дуже важко.

Український Жіночий Конгрес: А які показники вдалося отримати?

Тетяна Бобриніченко: Наприклад, цікавою була для нас цифра щодо захворювання на туберкульоз жінок і чоловіків. Ми виявили для себе, що типова статистика по Україні була такою, що цією хворобою більше хворіють чоловіки. А в нас були такі роки, що навіть жінки переважали на кількість захворювань. При аналізі були думки, що, можливо, це від того, що в нас кар’єри, забруднене повітря тощо. Але причина виявилася дуже простою: більшість жінок у нас працюють у бюджетній сфері і систематично проходять профогляди, відповідно більше виявляється захворювань.

Щодо смертності від травм і отруєнь, то в нас теж був дуже високий показник, причому в цьому показнику майже однакові значення були щодо жінок і чоловіків. Пояснення цьому був той факт, що ми маємо трасу національного значення, яка проходить через всю громаду, і дуже багато людей — як пішоходів, так і водіїв — стають жертвами саме дорожньо-транспортних пригод і гинуть.

Але з того часу дуже багато зроблено, освітлені пішохідні переходи, встановлені спеціальні “чоловічки” для того, аби привертати увагу водіїв, відповідні ділянки обладнані спеціальними світлофорами, які весь час подають світловий сигнал і привертають увагу на те, що там є пішохідний перехід.

Український Жіночий Конгрес: Тобто цей гендерний паспорт – це карта проблем з гендерною призмою, по якій можна працювати, робити план дій, як покращувати ситуацію в цій сфері?

Тетяна Бобриніченко: Так, звичайно — по освіті, в культурі. Були цифри, де треба було шукати і встановлювати розриви, а були показники, які вражали.

Український Жіночий Конгрес: Чи цей гендерний паспорт Вашого міста є публічним?

Тетяна Бобриніченко: Звичайно, він є на нашому сайті. Сьогодні є потреба внести в цей гендерний паспорт момент, який пов’язаний із обмежувальними заходами, із впливом пандемії на економічне становище жінок і чоловіків. Цікавим буде стан захворюваності тощо.

Український Жіночий Конгрес: Домашнє насильство, певно.

Тетяна Бобриніченко: Щодо домашнього насильства, цікавий момент у тому, що у нас не спостерігалося стрімкого росту під час карантину. Я думаю, проблема була у тому, що це могли бути не систематичні якісь такі прояви, а, можливо, в період пандемії було загострення, і це виникло вперше, тому жінки просто не готові були публічно про це заявляти, реєструвати. Зараз на рівні України проводиться і соціальна реклама, тож тут є момент, над яким треба попрацювати.

Український Жіночий Конгрес: Чому ви вирішили стати регіональною представницею Українського жіночого конгресу у Миколаївській області?

Тетяна Бобриніченко: Певно, тому, що бракує обміну досвідом. Я розумію, що станом на 2021 рік дуже багато громад були партнерами DOBRE, і в кожної з громад залишилися чималі напрацювання щодо гендерної політики. Тому дуже хотілося б підтримувати зв’язок з цими громадами, з їхніми громадськими організаціями.

От у нас в місті немає жодної громадської організації, яка б не те що опікувалася б лише гендерними питаннями, а як б мала хоч якийсь відповідний напрям роботи. Тому хотілося б консолідувати зусилля на рівні області. Це робить і проблему видимою, і роботу видимою, і результати видимими. Це дозволить стимулювати тих, хто, можливо, ще не включився в ці процеси. Ну а для тих, хто в цих процесах — це обмін досвідом, підтримка, комунікація, і це дуже важливо.

Український Жіночий Конгрес: Ви кажете, що немає жодної громадської організації, яка б опікувалася гендерними питаннями, але УЖК теж було створене народними депутатками Оленою Кондратюк, Марією Іоновою та Світланою Войцеховською. Ви теж можете об’єднати тих активних жінок, які не пройшли в міську раду.

Тетяна Бобриніченко: Ми зараз на стадії завершення проекту – Студія жіночого лідерства, також в нас створена Жіноча рада, але вона з числа жінок сіл Новогоригор’ївка і Раково. Тому ідея така є, ми починаємо зі Студії, яка вже об’єднала таких мегаактивних жінок. Ми маємо приміщення, і в березні вже були цікаві ідеї щодо засідання, але, на жаль, зараз карантин, який вносить свої корективи і створює перешкоди в цьому процесі. Та в нас є дуже комфортне приміщення, на базі молодіжного хабу. Ми його обладнали, щоб там могли бути присутніми і жінки з маленькими дітьми – там є і пеленальний столик, ігрова зона для дітей. Це може перерости і в громадську організацію.

Український Жіночий Конгрес: А що б Ви порадили тим жінкам, які прагнуть йти в політику на регіональному рівні, але бояться?

Тетяна Бобриніченко: Просто йти. Коли я починала свою передвиборчу роботу, то особисто їздила до жінок. Я, наприклад, знала, що це дуже розумні і активні жінки, у такому віці, коли їх нічого не обтяжує і вони можуть займатися політикою, і їм потрібен цей етап саморозвитку. Я провела розмову з понад двадцятьма жінками і чула спочатку, що «ні-ні, я взагалі аполітична, я в цьому нічого не розумію». І ось сьогодні в тих жінок, які прийшли, весь час з’являються нові ідеї, бажання щось змінити. Я їм нагадую той момент, коли вони взагалі не хотіли йти в політику і казали, що це «не моє». У відповідь — посмішка. Тобто варто тільки почати. Це 100%.