НОВИНИ

Стамбульскій конвенції Ради Європи в Україні – бути?

Електронна петиція до Президента України із закликом сприяти ратифікації Конвенції Ради Європи про запобігання насильству щодо жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (Стамбульська конвенція) набрала необхідну для розгляду кількість голосів. Громадське звернення до Володимира Зеленського було оприлюднене на офіційному сайті глави держави 24 лютого цього року і наразі його підтримали понад 40 неурядових організацій та більше 26 тисяч громадян.

Стамбульська конвенція, прийнята 11 травня 2011 року країнами-членами Ради Європи, стала першим юридично зобов’язуючим документом в Європі, яким застосовується комплексний підхід до боротьби з насиллям стосовно жінок. Україна хоча й підписала Стамбульську конвенцію 7 листопада 2011 року, але досі її не ратифікувала. Разом з тим, прийняття у 2017 році Закону України “Про запобігання та протидію домашньому насильству” та імплементація окремих положень Стамбульської конвенції у Кримінальний Кодекс стало позитивними кроками уперед. Це наголошують Європейський Союз та Рада Європи і закликають українську владу без зволікань просувати питання ратифікації Конвенції “Про запобігання та протидію насильству щодо жінок і домашньому насильству”.

Народні депутатки МФО “Рівні можливості” із стриманим оптимізмом вітають успішне завершення громадської ініціативи. Однак при цьому передбачають, що обговорення ратифікації Стамбульської конвенції знову зустріне супротив значної частини парламентарів. Нагадаємо, що проєкт Закону про ратифікацію Конвенції уже вносився до українського парламенту в листопаді 2016 року і не набрав необхідної кількості голосів. “Попри те, що 21% складу цього скликання Верховної Ради становлять жінки, цей парламент є більш строкатим, ніж попередні. Тому одна справа набрати 25 тисяч підписів під петицією, а інша справа провести роз’яснення необхідності ратифікації серед депутатів”, – оцінює теперішню ситуацію заступниця Голови Верховної Ради України, співголова МФО “Рівні можливості” Олена Кондратюк.

Інна Совсун, також співголова вищеназваного міжфракційного обєднання, бачить головну проблему, через яку ратифікацію Конвенції так важко просувати на політичному рівні, у неготовністі великої частини українського суспільства визнавати домашнє насильство публічно. “Конвенція є механізмом визнання домашнього насильства, як великої публічної проблеми. На жаль, люди думають, що все, що залишається вдома, має там і залишатися. Коли дітей чи жінку вдома б’ють – це не їх проблема, а проблема суспільства. Це маркер, чи готові ми говорити про це публічно. Ми, як суспільство не знайшли мову, як про це говорити. Нам треба змінити ціннісні установки. Стамбульська конвенція – всеохопна. Мені прикро, що є великий супротив суспільства, особливо, в релігійних організацій. Адже вони також не схвалюють домашнє насильство”, – деталізує вона.

Підтримує своїх колежанок ще одна із співочільниць “Рівних можливостей” Марія Іонова та пропонує такий хід подій у цьому напрямі: «Ми маємо використовувати досвід наших міжнародних партнерів і поширювати інформацію з приводу гендерної рівності. Зміст (щодо термінів і положень Конвенції) має превалювати над стереотипами. На жаль, у зв’язку з пандемією і карантином ситуація з домашнім насильством лише погіршується. Ратифікація конвенції допоможе протидіяти цьому і дозволить імплементувати відповідні механізми».

Scroll Up