НОВИНИ

Політична участь жінок з інвалідністю в Україні та світі

Стара австрійська будівля з дуже крутими сходинками на другий поверх. Саме так виглядає міська рада міста Вижниці на Буковині. Кожного разу Марію Нікітіну заносять до неї на руках, а візок несуть окремо. Вона – молода депутатка. І це її єдиний шанс потрапити на засідання. У будівлі неможливо встановити ліфт, адже потрібно ремонтувати стіну, на яку будуть кріпити підіймач. Коштів місцевого бюджету обмаль. Як це бути політикинею на візку в Україні?

За підрахунками ВООЗ 15% населення світу живе з тією чи іншою формою інвалідності1. При цьому, ООН-жінки наголошують, що поширеність інвалідності більша серед жінок, оскільки приблизно одна з п’яти жінок віком 18 років і старші, має одну з форм2.

В Україні за офіційними даними кількість осіб з інвалідністю становить 6,1% від усього населення. Це близько 2 мільйонів 800 тисяч людей3. При цьому, у новому складі Верховної Ради 336 чоловіків та лише 88 жінок, з яких жодної з видимою формою інвалідності, наприклад, на візку.

У 2020 році жінки все ще представляють меншість обраних у політику. У всьому світі лише 24,3% парламентарів, 6,6% глав держав і 5,2% глав урядів – жінки. 4 Водночас, дані про політичну участь жінок з інвалідністю є мізерними. Відповідно до Флагманського звіту ООН5 про інвалідність та розвиток, обмежені наявні дані показують «надзвичайно низьку» участь та представництво жінок з інвалідністю у політичних процесах на лідерських ролях. Крім того, представництво жінок у організаціях людей з інвалідністю також має низький рівень, а їхнє представництво в національних механізмах забезпечення гендерної рівності ще нижче.

Наприклад, депутатка Вижницької міської ради Марія Нікітіна, яка використовує візок, як ніхто знає про складність політичної участі жінок з інвалідністю. Вона розповідає, який шлях їй довелося пройти, щоб стати депутаткою.

Все почалося в 2012 році, коли мій друг порекомендував мене як помічницю депутату обласної чернівецької Ради. Я почала працювати, і тоді вперше стала учасницею тренінгу для помічників депутатів. Це було дуже цікаво, корисно і зовсім нове для мене.

Пройшло трохи часу і той самий друг відвозив мене до потягу, я в Київ тоді їхала, розповів про свою ідею взяти участь у місцевих виборах та запропонував йти разом…

Це був мій перший досвід участі у виборчій кампанії. Вона пройшла круто, я мала цілу команду помічників, друзів-однодумців. Щодня впродовж трьох тижнів їздила на зустріч із виборцями… а ці зустрічі проходили здебільшого на сільських ринках. Тож часто додому я поверталася то з молоком, то з хлібом, то з квітами. Було важко, але весело.

Людям було цікаво поспілкуватися з кандидаткою в депутати. Їх цікавив мій вік та моя інвалідність. На жаль, я часто чула про те, що нічого не зможу зробити, бо я на візку… і про це мені говорили жінки.

Тоді я не пройшла в раду, хоча голосів набрала досить багато. В 2016 році були вибори до ОТГ, звісно ж, я не вагаючись прийняла рішення йти на вибори. І перемогла.

Однак, як тільки стало відомо про результат, пролунав дзвінок і мені сказали, що я маю відмовитися від депутатства і віддати свій мандат іншому. Я досі пам’ятаю ту злість і обурення, страх і навіть розпач. Все було дуже брудно і неприємно. Далі, як у кіно… на мій захист стали мої друзі, один з яких спеціально приїхав з Києва аби розібратися в цій ситуації. Я не знаю як би все склалося, якби вони мене не підтримали. Можливо, я б здалася, можливо, не витримала б того тиску.

Марія розповідає, що після перемоги, втілювала проект по доступності тротуарів у трьох містах Чернівецької обл. В неї виникла ще одна ідея – започаткувати «Школу радниць мерів».

«Чому радниць? І саме жінок з інвалідністю? А чому ні. Я хочу, щоб жінки з інвалідністю розвивалися, ставали впливовими та дієвими. Ми маємо радницю мера міста Чернівці Любов Свіріденко, вона – громадська діячка. А ще Олена Бабешко – радниця мера Вижниці», – розповідає депутатка.

За словами Марії Нікітіної, місцева влада з радістю пішла на зустріч. Водночас, її мрія – це поширення результатів поза Чернівецькою областю, по всіх містах України, а особливо в ОТГ.

«Це буде сприяти розвитку громад та розвитку інклюзивності. Тому зараз ми шукаємо партнерів та фінансування для розширення меж проекту», – додає вона.

Більше про проект “Радниці мерів” можна послухати у підкасті на Громадському радіо.

З одного боку, згідно Конституції України кожен і кожна має право обирати і бути обраними. Однак право – не означає можливість. Жінки з інвалідністю – це група, яка зазнає різного ступеня дискримінації та стикається з багатьма системними бар’єрами у здійсненні своїх політичних прав та повноважень через свою стать та інвалідність. Ці бар’єри можуть носити юридичний, фізичний та поведінковий характер.

Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю 2006 року, яка включає гендерну рівність як базовий принцип, визнає, що «інвалідність – це поняття, яке еволюціонує, і що інвалідність є результатом взаємодії, яка відбувається між людьми, які мають порушення здоров’я, і відносницькими та середовищними бар’єрами і яка заважає їхній повній та ефективній участі в житті суспільства нарівні з іншими».

Вкрай важливою є підтримка та допомога жінкам з інвалідністю будувати політичну кар’єру, брати участь в управлінні державними справами без дискримінації, нарівні з іншими та обіймати більше керівних посад, як на місцевому, так і на національному рівнях.

Scroll Up