НОВИНИ

Наша Леся: 150 років від Дня народження видатної борчині за права жінок

25 лютого Україна відзначає 150 років від Дня народження Лесі України, видатної письменниці, перекладачки та культурної діячки, яку справедливо відносять до основоположниць українського руху боротьби за права жінок.

Українська літературознавиця Віра Агеєва на своїй відкритій лекції «Леся Українка як культурна героїня ХХІ століття» у Мистецькому арсеналі сказала: «Не думаю, що буде великим перебільшенням казати, що найважливіша причина, чому Леся Українка стала такою популярною – це розвиток в Україні гендерних студій. Це феміністки. Бо вона писала про жінок, з жіночої точки зору, і мало що не про нас».

Своїм життям, своєю поведінкою, творчістю Леся Українка стверджувала силу життя, силу особистості, боротьбу проти духовного рабства. Так пише про Лесю Українку дослідниця Людмила Смоляр в своїй монографії «Жіночий рух Наддніпрянської України II пол. XIX – поч. XX ст.».

На думку авторки, своєю творчістю Леся Українка розвіяла міф про віковічну жіночу пасивність, слабкість. Леся Українка, будучи «новою» діяльною жінкою в реальному житті, ілюструвала та відстоювала ідеї емансипації та фемінізму в своїй творчості.

Феміністичні ідеї Лесі Українки не завжди лежали на поверхні. У поглядах Лесі Українки окреслюються дві головні позиції: з одного боку, феміністична ідея здається природною й не потребує доказів, з іншого – стан жіноцтва досить сумний і потребує боротьби.

Власне, всі образи драматургії Лесі Українки – від Любові з «Блакитної троянди» до Одержимої, Боярині, Кассандри, мавки – є варіаціями на теми жіночої трагедії: зради щодо жінок, жіночої самотності, жіночого, часто глибшого за чоловічий патріотизм, жіночої драматичної відданості істині.

У монографії йдеться про те, що героїням Лесі Українки властива певна закономірність: вони, з одного боку, прагнуть істинного, вільного кохання, з іншого – бояться його, хочуть і не хочуть любити. Ця модель повторюється безліч разів, відображаючи притаманний як героїням, так і їх авторці підсвідомий страх нерівноправного зв’язку з мужчиною, страх патріархального шлюбу як її символічного втілення.

Людмила Смоляр вказує на те, що поезія Лесі Українки переповнена феміністичними мотивами й образами на зразок Рахілі, Жанни д’Арк, Офелії, Ніобеї, «грішниці» з однойменного вірша. Її хвилює й приваблює постать сильної жінки, майже амазонки, котра перебирає не тільки чоловічі функції (бореться, воює, не погоджується, повстає проти несправедливості, невільництва народу), а й відповідну маскулінну мову (сили й зброї).

Радикальний фемінізм і максималізм, засвідчений творами Лесі Українки (в першу чергу «Жіночим портретом»), врешті самим життям й поведінкою, не знає аналогів.

Феміністичний радикалізм відбився і в прозі Лесі Українки, варто згадати хоча б раннє оповідання «Жаль» (1890). Її чоловічі образи або адресати безбарвні. Леся Українка у свій спосіб протиставляє сильних жінок і слабких чоловіків у драматургії. В поезії вони по суті не присутні. Поет з «Давньої казки», її численні інші «поети» позбавлені родових, статевих ознак. Їхні писання виконують суспільну функцію.

Феміністичний дискурс в літературній критиці започаткований так само Лесею Українкою у статті «Новые перспективы и старые тени» (Новая женщина западноевропейской беллетристики)», опублікованій у петербурзькому журналі «Жизнь» (1900). Позиції і погляди «нової жінки» у листуванні Лесі Українки. В одному із листів до Ольги Кобилянської вона пише: «У галичан мене вразило якесь чудне, непросте відношення до жінок, все вони дивляться на нас згори вниз, або знизу вгору, а щоб так просто нарівні – зроду! А те, що говорять про становище галицьких жінок в товаристві, то це якась неволя, і, можливо, я скоріше на каторгу пішла би, а ніж згодилася би на таке життя».

За словами професорки Могилянки Віри Агеєвої, Леся Українка стала культурною героїнею останньої чверті століття, що в свою чергу, містить ознаки очевидної канонізації.

Scroll Up